Вірі батьки купили квартиру відразу, як тільки довідалися про плани заміжжя з Юрієм.
– У нареченого окремого житла немає, а ми самі чудово пам’ятаємо, як чужими кутами блукали, – сказав тоді батько. – Велику квартиру не потягнемо, але однокімнатну купимо і все потрібне для життя в ній теж допоможемо зібрати.
Віра була щиро вдячна батькам, бо вони з Юрою справді хвилювалися про те, де їм жити після весілля. Він був із простої родини, родичі жили в маленькому містечку та працювали на заводі, а він після навчання у столиці залишився. Вони познайомилися у спільних друзів і обидва вважали себе націленими виключно на кар’єру, потім закохалися та вирішили одружитися. Витрачати гроші на весілля не збиралися, тому обмежилися скромною вечерею у колі її батьків та найближчих друзів.
– Ми приїдемо в гості до вас восени, ось тоді й познайомимося, – сказали тоді телефоном батьки Юрія. – Зараз немає можливості для поїздки та й грошей особливо немає.
Віра все розуміла, нічого не просила, але була трохи ображена, бо свекри в день весілля навіть не подзвонили.
– Батько і мати просто не хотіли нас відволікати та заважати, – заспокоював наречену Юрій. – Не хвилюйся, раз зібралися приїхати восени, значить, після приїзду познайомимося і поспілкуємося.
Лідія та Віктор не обманули, і через чотири місяці після весілля повідомили, що приїдуть у гості на День народження сина.
– Кілька днів у вас погостуємо, покажете свою квартиру, розкажете про плани, місто подивимося, – говорила мати.
– На пару днів – це надто насичена програма, – сміявся Юрій.
Віра переживала, тому що треба було вперше зустрітися з родичами чоловіка і їй хотілося з ними потоваришувати. Вона, правда, не сильно розуміла, як вони помістяться в однокімнатній квартирі, тому запропонувала Юрі зняти для батьків номер у готелі.
– Ти що? – навіть образився він. – Батьки їдуть на два дні, скучили, а я зараз повезу їх до готелю? Нічого, у нас розмістяться на розкладушках та надувному матраці.
Дарина не сперечалася і взагалі була впевнена, що два дні це небагато, вони швидко пролетять і обов’язок перед ріднею буде виконано. Лідія з Віктором приїхали в обіцяний день, навіщось прихопивши із собою ще якогось десятирічного племінника.
– Денис ніде не буває, ось ми і вирішили йому влаштувати сюрприз у вигляді поїздки у Київ, – говорила Ліда.
Віра не була проти хлопчика і не шкодувала йому їжі, тільки не знала, куди спати покласти. У результаті була принесене ще одна розкладушка з дачі батьків, яку важко вдалося поставити на кухню.
Тепер пересування квартирою нагадувало лабіринт, бо треба було акуратно і тихо ходити і нікому не заважати. Віра заспокоювала себе, що пару днів це зовсім небагато, і вони чудово проведуть час разом. На День народження Юрія вони зібралися в кафе з батьками з обох боків та друзями, у результаті вийшли приємні посиденьки.
– Твої батьки завтра їдуть, треба їх проводити на вокзал і сьогодні купити подарунки, – казала Віра чоловікові вранці у неділю.
– Вони ще залишаться у нас, а то зовсім мало було часу, ми навіть до ладу не встигли поспілкуватися, – спокійно сказав Юрій.
– Але ж нам завтра вранці на роботу, – не розуміла міркування чоловіка Віра. – Твої родичі самі сидітимуть весь день у квартирі?
– Нічого, проте ввечері ми проведемо час разом, – міркував Юрій.
Віра змовчала і вдала, що нічого дивного не відбувається. Але повернувшись у понеділок із роботи додому, одразу зіткнулася з неприємностями. Гості з’їли все з холодильника, не вважаючи за потрібне купити продукти або щось приготувати з наявних запасів.
– Невісточко, щось ти довго працюєш, а в тебе, між іншим, вдома гості, і не просто приїжджі, а батьки чоловіка, – виховував Віру свекор.
– Я не можу регулювати робочий день під особисті обставини, – виправдовувалася дівчина. – Ви ж хотіли подивитись місто, могли б прогулятися.
– А ми не можемо голодними ходити, – не заспокоювався Віктор.
– Бакалія, овочі та консервація в коморі, ви могли і самі приготувати їжу, – ледве стримувалась Віра.
– Не стану я в невістки на кухні господарювати, і взагалі, ми приїхали в гості, щоб відпочити, – втрутилася в розмову Лідія.
Віра весь вечір провела на кухні, готуючи вечерю на п’ятьох чоловік, і роблячи заготівлі на вівторок. Потім усі завалилися дивитись телевізор чи гортати стрічку соціальних мереж, а вона мила посуд і прибирала. Аналогічна ситуація повторилася і в наступні дні, від чого Віра почала сильно втомлюватись.
– Твоя рідня їхала до нас на два дні, а вже майже тиждень минув, а вони не збираються додому, – бурчала вона.
– Ну, батьки мають право відвідувати свого сина, хіба ні? – не розумів проблему Юра.
– Звичайно, тільки я тепер як хатня робітниця стала, і вічно все не так, – не могла заспокоїтися дівчина. – Позавчора твій батько посварив мене за пересолений суп, учора мати лазила в моїх речах, бо я точно пам’ятаю, як косметика стояла. Твій племінник розбив мою улюблену чашку і ніхто не вибачився.
– Не будь дріб’язковою, я куплю тобі нову чашку, – сердився Юрій.
Справа була не в дрібниці, просто Віру дратувала відсутність особистого простору та постійне сидіння родичів у квартирі. Вони поводилися нахабно, могли до ночі дивитися серіал чи обговорювати новини, знаючи, що Вірі з Юрою завтра рано вставати на роботу. До вихідних свекруха вирішила вирушити за покупками, вважаючи, що їх сплатити має син.
– Якщо ти забув, ми збираємо гроші на відпустку, – обурювалася Віра. – Нехай твоя мати сама купує собі вбрання, чому ми маємо виконувати ці примхи?
– Тому що я мама твого чоловіка і прошу шанобливого відношення, – почула розмову Лідія. – Чи ти вирішила, що будучи столичною фіфою, можеш моїм сином крутити?
– Я вирішила, що вам варто свої апетити зменшити і поводитися скромніше, – чесно говорила Віра. – Ви тиждень сидите у нас на голові, харчуєтесь за наш рахунок, створюєте проблеми та нескінченно висловлюєте невдоволення.
– Це не тільки твоя квартира, а й нашого сина, тож маємо повне право тут перебувати, – приєднувався до сварки Віктор.
– Та з якої радості? – уже не стримувала себе Віра. – Квартиру купили мої батьки, я її власниця і вона куплена до шлюбу, а ваша сторона ні копійки не вклала.
– Ось, отже, як? – взяла руки в боки Лідія. – Надумала батьків шматком хліба дорікати і ставити в заслугу свою уявну гостинність?
– Чому уявну? – Не здавалася Віра. – Всі ці дні я кружляю навколо вас і практично стороннього нам хлопчика, а у відповідь отримую лише негатив.
– Та йди ти з таким ставленням, – перейшов на відверте хамство Віктор. – Ноги нашої не буде в цій сірій квартирі.
Вірі було прикро, що свекри так ставляться до її будинку та старань, але найбільше напружила реакція чоловіка. Весь цей час він спокійно вислуховував наїзди своїх родичів, а в результаті залишився незадоволеним поведінкою дружини.
– Якщо ти не поважаєш моїх батьків, то й мене теж, – сказав він. – Може вони й мають рацію, ти дістала хизуватися своєю квартирою в столиці і взагалі поводитися, як принцеса. Якщо така справа, нам треба подумати про подальше спільне життя.
– Що ти маєш на увазі? – не розуміла звинувачення Віра.
– Я оформлю на роботі відпустку та поїду до рідного міста разом із батьками, – діловим тоном казав Юрій. – Мені здається, нам обом варто замислитись над своєю поведінкою.
Віра здригнулася від звуку дверей, що різко зачинилися, після відходу чоловіка і його батьків. Квартира одразу стала тиха та порожня. Порятунком для Віри була лише робота, а своїм батькам дівчина не почала нічого розповідати, просто сказавши, що свекри поїхали додому.
– Я сподіваюся, ти обміркувала свою поведінку? – нахабно питав Віктор, через два тижні після від’їзду. – У мене закінчується відпустка, тож незабаром повернуся додому.
– Я все переглянула, ти мав рацію, – намагалася відповідати спокійно Віра. – І тобі зовсім не обов’язково повертатись. Можеш залишатися зі своїми ідеальними родичами у вашому місті і не псувати мені настрій.
– Ось, отже, як? – здивувався Юрій. – Значить, мала рацію моя мати, що ти нахабна, егоїстична та цинічна особа.
– Звичайно, вона мала рацію, – монотонно відповіла Віра.
Потім вона відключила телефон і замислилася над тим, як далі жити. Потрібно було в першу чергу розповісти правду батькам, знаючи, що вони засмутяться. Вона і сама спочатку засмутилася, а потім подумала, раз чоловік у такій ситуації не підтримав її і звинуватив у всіх гріхах, то й не варто тішити себе надіями на покращення ситуації. Було важко, але Віра пішла на принцип і не була готова ковтати образи. Вона подала на розлучення і залишилася сама, не бажаючи нічого знати про Юрія та його нахабних родичів.