З Ярославом я дружила ще з дитинства. Знаю, знаю, ви одразу подумаєте, що дружби між хлопцем та дівчиною бути не може й не помилитеся, тому що я закохалася в нього коли ільки побачила.
Друзями ми стали не одразу. Спершу ворогували, сварилися через всілякі дрібниці й могли тижнями не розмовляти. Однак наші батьки дружили, тож нам часто доводилося проводити час в компанії один одного. Вже й не пригадаю якої миті ми таки порозумілися, але почуття кохання від того нікуди не поділося.
Дитинство промайнуло швидко, далі школа та вибір університету для вступу. Ярослав віддалився, зависав зі своїми шкільними друзями, я була самотньою, подруг не мала, бо не вірила, що дівчатам можна довіряти. Не скажу, що спілкування з Яром зійшло нанівець, але й дружби такої, як раніше, не було.
Думаю він любив мене, як старшу сестру. Інколи ділився своїми проблемами, бувало питав поради стосовно побачення чи подарунку для своєї дівчини. Альбіна, моя затята суперниця. Дівчина – мрія для всіх хлопців. Від такої не відмовляються, з такою не конкурують. Ярослав бігав біля неї на задніх лапках, як віддане цуценя, а вона вміло цим користувалася.
Хлопець він не з бідної сім’ї, тож вчепилася Альбіна в нього своїми гострими кігтиками та так і не відпустила, поки вони не одружилися. Я три дні ридала, коли отримала запрошення на весілля. Ви не уявляєте як це боляче дивитися, як інша зайняла твоє місце. Найгірше, що Альбіна його не кохала і я про це прекрасно знала. Та всі знали, але Ярослав був засліплений своїм коханням.
Минуло пів року з дня їхнього весілля, коли Яр зателефонував мені серед ночі, засмучений та геть розгублений. Запитав, чи можна до мене зайти. Ясна річ, що я дозволила. Вони посварилися з Альбіною. Він втомився в усьому їй догоджати та відмовлятися від власних поглядів та планів.
-Ліля, Ліля, я не знаю, що мені робити – сумно почав він про наболіле. – Альбіна вагітна. Якби я не побачив використаний тест на вагітність у нашому сміттєвому кошику, то навіть не дізнався би про це. Найгірше – вона не хоче цієї дитини. Жінка, яка не хоче народжувати, щоб не зіпсувати своєї фігури. Боже, я одружився на егоїстичній суці й тільки тепер це бачу, але від того не легше. Ось тут болить – він гупав кулаком по своїх грудях – коли думаю, що можу її втратити.
Було б набагато легше, якби я закохався у тебе, а ти у мене. От тоді б ми зажили…Народили троє діточок, побудували великий будинок, посадили садок, ганяли б м’яча на подвір’ї, талували б квіти на твоїй клумбі, а ти б нас лаяла та гнала б звідти якомога далі.
Він дивився на мене таким пустим поглядом, я подумала, що це та сама мить й відповіла:
–Не гнала б – кинулася до Ярослава й поцілувала його.
Він мене відсторонив, подивився переляканими очима й зрозумів, що саме я приховувала від нього стільки років. Думала, що він встане та піде, але Яр відновив наш поцілунок. Ту ніч ми провели разом. Наступного ранку, коли я прокинулася його поруч уже не було.
Я не шкодувала про те, що сталося уночі, навіть навпаки, була рада цьому. Обоє зберігали мовчання, поки через місяць після того випадку я не почула від матері, що Ярослав стане батьком, бо його дружина вагітна. Виходить, що Альбіна передумала й залишає дитину. Значить і Ярослав залишиться з нею.
Мені стало дуже погано, я втратила свідомість. Мама злякалася, коли дзвінок перервався й вона почула як щось голосно гупнуло. Одразу зателефонувала до моєї сусідки. Баба Тася викликала швидку. У лікарні підтвердили мої здогадки – я вагітна. Термін маленький, з дитиною все в порядку, але варто поберегтися й не залишатися наодинці.
Про вагітність я нікому не розповіла й розповідати не буду. Вирішила, що поїду в село до своєї бабусі. Вона живе далеко, мене там ніхто не знає. Працюватиму дистанційно. Перший час після народження дитини поживу там, а коли малюк підросте, повернуся сюди. Вигадаю якусь історію про батька своєї дитини і житиму довго та щасливо, знаючи, що народила дитину від кохання всього свого життя.