У мого чоловіка є дитина від попереднього шлюбу, дівчинка, Настя. Коли ми почали зустрічатися Андрій уже був розлучений зі своєю дружиною. Дякувати богу ніхто мене не проклинав та не звинувачував у руйнації чужої сім’ї. Скажу вам так, Андрій прекрасний чоловік та чудовий батько. У нас підростає синочок й за шість років шлюбу я ще жодного разу не пошкодувала про свій вибір, поки не один телефонний дзвінок.
До Андрія зателефонувала колишня дружина. Зазвичай вони взагалі не спілкувалися, а тут така честь. Я бачила, як різко змінюється вираз обличчя чоловіка, але не могла розібрати про що ж вони говорили. Коли розмову було закінчено, Андрій подивився на мене якось дивно, а потім повідомив:
-Настя планує йти у старші класи, ти ж знаєш, що у селі лише дев’ятирічка. Ангеліна не хоче, щоб дочка кожного дня діставалася у місто автобусом і я підтримую її в цьому. Словом я прошу твого дозволу на те, щоб Настя переїхала жити до нас.
Скажу, що це було неочікувано, але, як мати, я розуміла колишню дружину й, мабуть, вчинила б так само. Я погодилася та пообіцяла, що Настя почуватиметься, як вдома. Приготувала для дівчинки окрему кімнату, звільнила шафу, ми з Андрієм купили їй ноутбук. З перших днів я намагалася подружитися з Настею, знайти підхід, бути ввічливою, але кожного разу у відповідь отримувала лише грубість.
Андрій просив бути терплячою, дати дівчині шанс. Я не поспішала й дійсно не тиснула на Настю, але коли вона вирішила вилізти мені на голову та спустити ноги, мій терпець увірвався. У нашій сім’ї кожен має свої обов’язки. До прикладу, син знає, що вранці треба заправити постіль, брудні речі віднести до ванної кімнати, розкидане поскладати. Після їжі прибрати за собою та помити тарілку, а на вихідних допомогти мені з генеральним прибиранням.
Як на мене, в цьому немає нічого не посильного. Те ж саме я попросила робити й Настю, але дівчина ніби навмисне ігнорувала моє прохання й робила навпаки. Вона розвела безлад у кімнаті, розкидала свої речі по всій квартирі, не прибирала після себе, а коли я просила помити посуд, то навмисне била тарілки. Про таку поведінку я одразу розповіла Андрієві, а він став на бік дочки й каже, що я навмисне прискіпуюся.
Так у нас почалися перші серйозні конфлікти. Тепер ми можемо днями не розмовляти один з одним і коли Настя це помічає, то переможно посміхається. Чи можу я взагалі конкурувати з дитиною чоловіка, якщо він вважає її святою й відчуває перед нею провину через те, що не був поруч завжди. Невже доведеться ставити його перед вибором?