– Подарунок має бути дорогим, не кожного разу у моєї мами ювілей, тому ми купимо
їй телевізор, – вирішив мій чоловік за нас обох. – Тетяно, ти ж не проти? І цього разу
будуть родичі, тому і тобі треба піти, уважити маму.
Я б краще погодилася на те, щоб купити два телевізора, ніж йти до свекрухи. Вона не
злюбила мене з самого початку, ми з чоловіком вже 5 років разом, але нічого не
змінилося у наших з нею стосунках.
Добре, що хоч ми окремо живемо, і не перетинаємося часто. Моєму чоловікові у
спадок дісталася невелика квартира від бабусі, і саме цим мені свекруха і докоряє,
що я до них без нічого прийшла, і на все готове. Так вона називає ту стару
однокімнатну квартиру без ремонту.
Я і справді родом з невеликого села, і приїхала в місто, щоб змінити своє життя.
Зустріла Вадима, закохалася, і лише з цієї причини вийшла за нього заміж, і аж ніяк
не через квартиру.
У мене є гарна робота, я добре заробляю і відкладаю гроші для того, щоб купити з
часом більше житло. А от Вадиму з роботою не щастить, він останні пів року сидить
вдома і грає ігри, обіцяючи, що скоро знайде роботу і ми заживемо.
Свого чоловіка я любила, тому і вірила йому. Але те, що сталося у свекрухи на дні
народження, повністю змінило наше життя. Мама чоловіка аж ніяк не зраділа, коли
побачила мене у себе на порозі, і це при тому, що ми їй в подарунок принесли
телевізор за 17 тисяч гривень, і куплений він був виключно за мої гроші.
Коли за столом ситуація почала загострюватися, я пішла на кухню, начебто робити
чай гостям. І почула розмову мого чоловіка з його мамою.
– Ти досі з нею не розлучився? Синку, навіщо ти її сюди привів? Сподіваюсь, ви не
збираєтеся заводити дітей? Ти вартий кращої, – не вгавала свекруха.
– Мамо, я все і сам знаю. Але поки я не працюю, Тетяна мене забезпечує. Де я ще
таку знайду? А коли влаштуюся на роботу, то відразу подам на розлучення, –
впевнено заявив Вадим.
У мене чашка з рук випала, я тихенько пішла до дверей, взула кросівки, і вибігла на
вулицю. За сльозами я не побачила чоловіка, який йшов навпроти, тому влетіла
прямо в нього і упала.
Він поспішив допомогти мені піднятися і коли запитав, чи зі мною все в порядку, я
впізнала голос Максима, який був другом мого чоловіка.
Він запитав мене, що я сама ввечері роблю на вулиці і чому плачу, а я замість того,
щоб йому щось відповісти, ще більше розплакалася.
Максим запросив мене на каву в сусіднє кафе, і ми весь вечір з ним проговорили. Я
його запитала, як у нього склалося життя, бо після нашого з Вадимом весілля він
кудись пропав на 5 років.
Виявилося, що Максим досі не одружений, і коли я його запитала – чому, він
відповів, що не знайшов нікого, подібного до мене.
На цих словах він зашарівся, та і я теж, бо добре пам’ятаю нашу першу зустріч, я
сподобалася їм обом, але вибрала Вадима і вийшла за нього заміж. А Максим тоді
від нас віддалився, щоб не заважати нашому щастю.
Ввечері я повернулася додому, чоловік сидів за комп’ютером, і навіть не спитав,
чому я так швидко пішла і де я була. Зранку я так само тихо, без сцен, зібрала речі і
сказала чоловікові, що ми розлучаємося.
Він не просив мене залишитися, але попередив, що я пошкодую, і що якщо я
надумаю повертатися, назад він мене не прийме.
З Вадимом ми зустрілися через рік. Я гуляла з колясочкою і Максимом, який став
моїм чоловіком, а Вадим ішов з своєю мамою. Вони скоса глянули на мене, і пішли. Я
лише почула слова колишньої свекрухи: “Вона тебе не варта, ми тобі кращу знайдем”.
Ну що ж, нехай шукають, і нехай їм щастить. Я на них навіть не тримаю зла, бо
завдяки свекрусі я знайшла своє щастя, своє справжнє щастя.
Фото ілюстративне.