– Навіщо тобі та квартира, ти ж звикла жити в будинку? – повчала мене моя рідна
сестра Оксана.
Я якраз повернулася додому з заробітків з кругленькою сумою, і хотіла придбати
собі квартиру, щоб жити окремо від сина з невісткою, але сестра стала мене
переконувати, що мені в квартирі буде не комфортно, і щоб я вкладала краще гроші в
свій будинок.
– Стефо, зроби добудову, організуй окремий вхід, і живи собі у себе вдома. Знаєш, як
це гарно вийти зранку на своє подвір’ячко, вдихнути чистого повітря, помилуватися
красою квітів, які щойно розпустилися, – казала сестра. – А на балконі що тебе
чекає? Сама подумай. Та й до молодості ти не йдеш, а там ліфт, сходи, одним словом,
думай…
А що тут думати? Я і сама розумію, що на старість мені би краще було в селі жити.
Але ж на будинок у мене грошей нема, я за 5 років в Італії заледве на однокімнатну
квартиру назбирала, і то не нову, а десь в уже обжитому районі.
Я б з радістю залишилася вдома, і вкладала б гроші в будинок, якби не Ніна, невістка
моя. 10 років тому мій єдиний син Ігор одружився і привів невістку додому.
Я дуже раділа, бо завжди мріяла мати донечку, і була впевнена, що знайду з
невісткою спільну мову. Та щойно Ніна переступила поріг нашого дому, я зрозуміла,
що з нею буде не так просто домовитися, як я собі думала.
Молода невістка відразу почала наводити в чужій хаті свої порядки, і вміла
перевернути будь-яку справу так, що син вірив дружині, а не мені, своїй мамі.
Терпіла я, намагалася згладжувати всі гострі кути, не перечила невістці, з дитиною
допомагала, коли онук народився, але невістка прокидалася зранку і навіть не
віталася зі мною, проходила повз як попри пусте місце.
А якось Ніна дуже раптово змінила свій тон, стала милою і привітною, але не
надовго. Причина відкрилася дуже швидко.
– А чого вам, Стефаніє Миколаївно (мамою мене невістка принципово не кликала), в
Італію не поїхати? – каже якось мені Ніна. – Он, інші жінки їдуть за кордон, дітям
своїм неабияк допомагають, а ви вдома сидите і шукаєте причини, чого б зі мною
посперечатися. Ну хіба це діло?
Я хотіла її спитати, мовляв, це я шукаю причини, щоб посваритися, але вирішила
промовчати, так точно буде правильніше.
– От бачиш, Ігоре, твоя мама і тут не хоче нам допомогти, а могла б, – звернулася
тоді невістка до мого сина.
Ігор, звичайно, підтримав свою дружину.
– І справді, мамо, а чому б тобі не поїхати? І собі заробиш, і нам допоможеш, – каже
мені син.
Ця розмова мене так зачепила, що я проплакала всю ніч. Дожилася, що рідний син
мене з дому випроваджує, але потім я заспокоїлася, все собі обдумала, і зрозуміла,
що невістка мені підкинула не найгіршу ідею.
І я вирішила їхати, поки ще в силі, заробити собі на старість. Грошей додому я не
висилала, і сама не приїжджала. А навіщо, якщо я знала ставлення до мене і
невістки, і сина.
За 5 років я склала кругленьку суму, якраз вистачить на однокімнатну квартиру. Діти
весь цей час на мене злилися, через зуби спілкувалися, а коли я приїхала, то змінили
риторику, бо сподівалися, що я їм свої євро віддам.
І сестра моя туди ж – вкладай, Стефо, гроші в будинок, не треба тобі ніякої квартири.
Твої діти вже все зрозуміли, і вони змінять своє ставлення до тебе.
Оксана вважає, що старість треба разом з дітьми проводити, тому мені варто все
забути, вкласти гроші в будинок, і жити разом.
Та мені чомусь зовсім не хочеться це робити, таку образу маю на невістку і сина.
Вони і справді наче змінилися, але хто його знає, а може вони просто таку роль
грають, а коли я їм віддам гроші, то все буде як колись.
А як ви вважаєте, що краще – купити мені для себе окрему квартиру чи вкласти всі
зароблені євро в будинок?
Фото ілюстративне.