– Мені все набридло! – пролунало відразу, як тільки гримнули вхідні двері.
– Оригінально. А можна більш розгорнуто.
Зіна готувала вечерю, а Микола повернувся з роботи. Він працював вже третій місяць на новому місці. Якби йому набридло працювати, то він так і сказав би. Офіси він міняв із завидною регулярністю. То його не влаштовував колектив, чи то зарплата. Востаннє було багато роботи. Бувало й гірше, коли всі причини були одразу. Тоді Микола йшов і шукав нову роботу. Він не лежав на дивані в очікуванні, шукав, дзвонив, ходив на співбесіди.
– Миколо, йди вечеряти.
– Ти мене не чуєш? Мені все набридло.
– Їж, а потім розкажеш.
– Ти не зрозуміла! Мене дістали ці вечері, робота, діти, мама, ти нарешті. Я хочу відпочити від усього. Лежати нічого не робити.
– Ти хочеш у відпустку?
– Яка відпустка! Я хочу жити та відпочивати.
– Ти думаєш, як твоя сестра. Але в неї чоловік заробляє пристойні гроші, і вона може дозволити собі не працювати. І дозволь запитати, які діти тобі набридли? У нас одна дитина, і ти зовсім не звертаєшся на доньку уваги.
– Я образно.
– Образно! А я чим тебе не влаштовую?
– Ти не розвиваєш себе. Поки ти сиділа в декреті, могла б грошей купу заробити. І я б відпочив, бо працюю не покладаючи рук.
– Не покладаючи рук? А чого твоя сестра дві купи грошей не заробила, має двох дітей. Два декрети – дві купи.
– У неї інше. В неї є чоловік.
– А я маю тебе. Поки що теж чоловіка. Забезпечуй нашу сім’ю, і буде все, як у твоєї сестри.
– Ти мене не зрозуміла. Я хочу відпочивати. Ти сиділа в декреті, а я вас утримував. Тепер ти вийшла на роботу, а я хочу відпочити.
– Відпочинь. Поспи. Завтра на роботу.
– Я звільнився. Що ти смієшся?
– Так би одразу й сказав. До чого були всі ці пусті розмови.
– Я їду відпочивати із сестрою. Ми маємо гроші? Бо мені майже нічого не заплатили при звільненні.
– Чудово. Щасливої дороги. А грошей нема. Ти купив собі нову куртку на розпродажі. Кінець сезону дешевизна, всю зарплату віддав. От і поїдеш у ній.
– Я так і знав. Ти мені зовсім не допоможеш? А мама нам усім вже квитки купила. Як у дитинстві, із мамою на море.
– Ти нормальний? А твоя мама? Ти повинен свою дочку на море вивозити. Я тебе не влаштовую? Чудово! Я змінюсь.
– Точно? Ти мене зрозуміла?
– Зрозуміла. Відпочивай з мамою на морі, а я поки що все мінятиму. Нам час і квартиру розширити, набридло в одній кімнаті тулитися. Доньці вже п’ять майже. Коли збираєтесь їхати?
– Та вже завтра. Ти мені валізу збери, будь ласка.
– Ну, якщо, будь ласка, то зберу. Ти спи. Головне відпочити перед відпочинком.
Микола заснув, а Зіна почала збирати валізу. Що там беруть на море? Особливо хлопчики, які їдуть із мамами. Надувний круг, маска, ласти. Все це зберігалося на балконі. Микола не дозволяв все це викидати – пам’ять. А Зіна на балкон і не лізла, квартира Миколи, хай сам балкон утримує. Поки вона шукала маску і ласти, то натрапила на старий, іржавий набір блешень. Адже на рибалку він навіть ніколи не ходив. Ракушки у маленькій коробці, камінці. На морі цього повно.
Валіза зібрана, Зіна зі спокійною душею лягла спати. Завтра починається її нове життя. Зіна чудово розуміла, що у всьому винна її свекруха. Мати чоловіка діяла хитро, все лише через сина. Сама Зіна її ніколи не слухала, а за потреби могла і відповісти. А ось Микола був слухняною дитиною, а якщо мама ще й сльозу пустить, то все зробить, як вона скаже.
Щойно за чоловіком зачинилися двері, Зіна почала збирати свої речі. Куди переїжджати роздумів не було. Півроку тому не стало її бабусі в іншому місті. Там залишилася двокімнатна квартира та дача. Бабуся заповіт написала на онучку. Чомусь довіри батькам Зіни у бабусі не було, а ось онука була єдина та кохана. Саме настав час вступати у спадок. Микола знав про це. Зіна пропонувала йому переїхати, адже працювати можна скрізь, але він категорично не хотів переїжджати до іншого міста. Йому навіть залишати свою квартиру не хотілося. От якби квартира чудом розширилася сама. Він навіть мріяв купити сусідню та об’єднати їх. Слова дружини про розширення він і зрозумів таким чином. Вона мала всю спадщину продати, домовитися про продаж сусідньої квартири, все зробити.
Зіна поїхала, зачинивши двері. Микола не дзвонив, вони домовились про це. Жінка не любила свою свекруху, яка любила підслуховувати телефонні розмови та вставляти своє слово.
На новому місці Зіна одразу знайшла роботу, доньку влаштувала до дитячого садка та подала на розлучення. Микола спочатку навіть зрадів, але дізнавшись про аліменти, засмутився і почав дошкуляти її дзвінками.
– Зіна, ну навіщо ти так. Ну, ми ж добре жили. Ось і мати каже, що ти зробила неправильно. Я теж маю відпочивати. І від тебе також, і від дітей. Ти ж через мою відпустку образилася. Так? І ласти мені поклала дитячі, і маску. Вважай, що поквиталася.
– Ти знову про дітей? У тебе одна дитина!
– Як у тебе там із роботою? Добре влаштувалася?
– Все просто відмінно.
– Я до тебе приїду. Розлучення це формальність, як штамп у паспорті.
– Не треба приїжджати.
– Ти сама приїдеш, ти подумала? Правильно, молодець.
– З чого ти вирішив, що я приїду? Нам тут добре. Єва має свою кімнату. Вдома тихо, спокійно. Ми нікому не заважаємо. Тобі спокійно без нас, ти відпочивай із мамою. З нею завжди краще, як у дитинстві. А заробляє за тебе мама? Як там твої ласти? Не зібрався їх ще раз вигуляти?
– Навіщо ти так. Я сумую. Я все зрозумів. Адже це мама все придумала. Ти ж знаєш, що моя квартира її насправді. Вона не хоче її продавати. Міняти теж нічого не хоче.
– А я тут причому?
– Вона хоче, щоб я був завжди поряд. Тому вона завжди лізла до нашої родини. Вона і з морем вигадала. І завжди мені на мізки капала, щоб я з тобою сварився, йшов з роботи. Чим менше грошей я зароблятиму, тим швидше ти подаси на розлучення. А квартиру, то вона вважала, що спільна нам не потрібна. Сім’я має жити у квартирі чоловіка. Якою б вона не була.
– Навіщо?
– Це мама. Ти їй не подобається.
– Вона мені теж.
– Я приїду?
– Приїжджай. Єва на тебе чекає. Я не можу заборонити спілкуватися. Але без мами!
– Дякую. Це мій шанс.
***
Микола пообіцяв ніколи більше не слухати маму. Зіна дала останній шанс. Він переїхав до неї, влаштувався працювати, його все влаштовувало. Звільнятись він уже не збирався. Кар’єра пішла вгору, життя почало налагоджуватися.
З мамою він спілкувався лише телефоном, до рідного міста приїжджав рідко. Коли вона знову намагалася впливати на нього, просто натискав на закінчення виклику або йшов.