Після весілля минув четвертий місяць, моя донька уже от от мамою повинна була
стати, а молодята і досі не переїхали у нову квартиру. Я і гроші на ремонт уже
пропоную і допомогу, а донька відмовчується. Аж тут сваха телефонує.
На заробітки я поїхала не від доброго життя. Як тільки чоловіка мого не стало, я
мусила виходити на роботу, адже раніше ніколи не працювала – чоловік був проти.
Саме тут і почались негаразди, бо ж моя освіта нікого не цікавила без досвіду
роботи. Я могла піти на касу супермаркету, чи стати торговим представником, але
заробіток був мізерним, а в мене донька школу закінчувала.
В Італії я мала добру подругу з якою підтримувала зв’язок, саме вона і допомогла
мені на перших порах улаштуватись і знайти роботу. Було не просто спершу, але
робота хатньої працівниці нічим не відрізнялась від того, що я робила роками вдома:
приготування їжі, прибирання.
Донька навчалась, а я складала гроші їй на житло. У моїх мріях було придбати хоча б
однокімнатну квартиру. Я свого часу жила біля свекрухи і подібного своїй дитині не
хотіла.
Вісім років мені пішло на втілення мрії. Квартиру я придбала не у столиці, в містечку
поруч, але вже двокімнатну у гарному будинку і в хорошому районі.
Коли моя донька виходила заміж, я подарувала молодятам на весілля ключі від тієї
квартири. Ті були на сьомому небі від щастя, гості аплодували.
Я повернулась в Італію працювати і вже думала приїхати, коли мій онук з’явиться.
Чомусь я вважала, що молодята розпочнуть ремонтувати подароване житло,
переїдуть туди, та от уже чотири місяці минуло, а ті нічого не робили.
Питаю у доньки, а та відмовчується, а потім узагалі стала тієї теми уникати. Я вже
пропоную гроші на ремонт, готова оплатити все, аби онучок вже у їхній власній
квартирі з’явився, а та мені: “Не в цьому справа, мамо. Краще б ти ту квартиру не
дарувала, одні неприємності”.
А тут набирає мене сваха. Ми з неї і не знайомі добре, якщо чесно. Трималась вона
при наших зустрічах зверхньо і відсторонено, тож я і не намагалась зблизитись,
навіщо?
Беру трубку а та без “привіт і добридень” починає мені дорікати. Мовляв, я нічим
молодій сім’ї не допомагаю і лиш розлад вношу у їхнє життя.
Я була щиро здивована, але й то не все, бо сваха заявила, що я нічого на весілля не
подарувала, окрім ключів на підносі, бо та квартира моя, а не молодят:
— Юля день при дні просить мого сина там ремонт почати робити, а я сказала, що
того не буде. Чого то моя дитина повинна хоч хвилину життя вкласти у тещин дім?
Він зараз напрацюється, а тоді йому на двері вкажуть. Та й господиня там ви і ваша
донька, чого то ми повинні туди свою працю вкладати? От стане те житло вашої доньки і мого сина, тоді і побалакаємо, а поки і не говоріть, щоби він там хоч порошинку із місця рушив
Я поклала слухавку, бо мені забракло сил слухати далі її слова. Тут же
зателефонувала до доньки і вже попросила прямо сказати що там і як. Юля
хлипаючи підтвердила слова своєї свекрухи. Найприкріше те, що чоловік її спочатку
був не проти переїхати у ту квартиру, хотів розпочати ремонт, але під впливом матері
уже говорить те що й вона: “Дім тещі моїм ніколи не стане. Я там ніхто і краще буду
вкладати гроші у квартиру мами, бо колись вона моя буде”.
Усі роки, що я заробляла на те житло, мені і увити було годі, що дійде до от такого. І
що тепер робити, як зарадити? Переписати квартиру на доньку? Але де гарантія, що
від того їхні відносини налагодяться і все увійде у нормальне русло? Та й чи не підуть
ті квадратні метри за водою під керівництвом такої свекрухи?
Хотіла, як краще, а вийшло, як завжди. От як би ви на моєму місці вчинили?