Колись я дуже боялася свою свекруху, чесно. І не через її характер, вона не була якоюсь мегерою. А річ у грошах.
З Остапом я познайомилася ще на 1 курсі в університеті. Він був з досить багатої родини. Мама, Антоніна Михайлівна, була власницею салонів краси у нашому місці, а батько, Гліб Валентинович, керував мережею автосалонів.
Я навіть не сподівалася, що такий хлопець, як Остап, гляне в мою сторону. Але ми добре спілкувалися в компанії, гуляли, ходили в кіно. Потім він почав запрошувати тільки мене на прогулянки, кудись у кафе, дарував квіти. Повірте, я навіть думала, що він на мене посперечався, як у тому фільмі “Дівчата”. Але не на шапку, а на щось інше.
Чому я так сумнівалася? Все дуже просто – я була не гідна такого хлопця. Адже росла сама, без тата. Мама та бабуся сильно випивали, постійно приводили чужих чоловіків додому. Бували дні, коли я просто тікала з квартири та гуляла містом, аби тільки не бачити той цирк.
Ну а після 11 класу вступила до університету, дали кімнату в гуртожитку. Окрім стипендії, я ще робила браслети та інші прикраси з бісеру, тому грошей вистачало. Однак, все одно не могла собі дозволити жити на широку ногу. Весь мій гардероб – одяг з секонд-хенду. Затерті джинси, ношені черевички, під які я взувала дві пари шкарпеток та ще ставила пакет, аби не протікали.
І от через декілька місяців наших стосунків Остап захотів познайомити мене з батьками. До того вони знали хіба, що я його однокурсниця і все.
– У мами тим паче дуже свято, іменини. Я куплю від нас подарунок, не переживай. Мама гостей не кликала, тільки нас запросила.
Я до останнього не хотіла йти. Тільки Остап вже почав ображатися сильно. Тому я погодилася.
Дістала з шафи стару сукню у квіти. Замок на спинці вже розійшовся, тому я швидко його зашила. Джинсова курточка була затерта на рукавах та ліктях, але в очі не кидалося. Все попрасувала, зашила. Остап купив для мами розкішний торт та косметику. А я сплела їй швидко браслет та намисто.
Вдома було дуже затишно та відчувалося, що люди тут живуть розкішно. Пані Антоніна замовила суші, зробила салатик, запекла курочку та картоплю. Однак час від часу морщила ніс, коли дивилася на моє плаття. Звісно, таку бідноту вона ніколи не бачила.
Наступного ранку до мене зателефонував Остап. Казав що його мам хоче поговорити. Одразу зрозуміла, що вона зараз почне мене відмовляти від стосунків з сином, казатиме, що я йому не пара. Ну звісно, я ж проста дівчина з родини пияків, хто таку невістку захоче?
Але чомусь знайшла в собі сили поїхати в гості. От я підіймаюся, стукаю у двері, серце так калатає, руки тремтять, у горлі пересохло.
– О, нарешті ти приїхала. Я тут дещо для тебе маю, – радісно плескає у долоні пані Антоніна.
Я заходжу у вітальню та бачу декілька пакетів з брендовим одягом.
– Дивися, тут все нове, ще бірочки є. Тут мені по розміру не підійшов, я майже не носила. Ану поміряй, чи все гарно.
Пані Антоніна віддала мені 4 пари брендових джинсів, по 3 сукні різної довжини, 5 блузок, 2 пари чобітків осінніх та кросівки. І на додачу дві красиві сумочки, аби я на пари ходила.
– Ну як тобі? Ой, ну личить, наче на тебе шили!
Не знаю чому, але я розплакалася. Стало так приємно, що чужа людина готова допомогти. Пані Антоніна одразу почала мене обіймати і заспокоювати.
Відтоді минуло вже 10 років. Я народила двох діток від Остапа, ми живемо разом. І я щоразу осміхаюся, коли свекруха приходить у гості. Такої доброї, світлої та щирої людини ніколи не бачила. І вона дуже гарно виховала Остапа, він чудовий батько.
Тому бажаю всім молодим дівчатам мати таких свекрух. Аби вони вас любили, цінували та допомагали. І не забувайте на таке добро відповідати добром!
Як Ви оцінюєте вчинок свекрухи?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!