Ліда спала після нічної зміни. Донька та син були у школі. Несподівано вона прокинулася.
Можна було спати ще години зо три, не менше, але щось дивне її розбудило…
Ніхто не стукав у двері, телефон був без звуку навіть ремонт сусіди не робили.
Що ж це могло бути? Якесь передчуття. Вона згадала колишнього чоловіка…
…Чотири роки тому, коли Ліда була ще заміжня, її чоловік часто приходив посеред ночі.
Довго не міг потрапити у замок ключем, потім довго заходив, а вірніше ввалювався у коридор.
Потім він знімав черевики, одяг…
Хоч і веселий, але завжди все робив обережно. Ледве тримаючись на ногах він ішов у ванну, чистив зуби.
Ледве добравшись до дивана, він лягав і починав хропіти. То було, як ритуал.
Ліда прокидалася приблизно за пів години до його приходу. Щось змушувало її розплющувати очі серед ночі й чекати. Як тільки Павло починав хропіти, Ліда знову засинала.
Усі ці його веселощі дістали жінку, і вона подала на розлучення. Сліз пролила багато, розлучатися з ним було важко, але й жити теж.
Павло поїхав до матері, а потім зі шкільним другом подався на заробітки.
Ліда не стежила, де він був. Аліменти на дітей чоловік сплачував.
Виявляється, що минуло вже чотири роки…
…Знову це передчуття. Ліда обернулася на інший бік, але так і не заснула.
Вона встала з ліжка.
Якщо сон пройшов, то треба приготувати дітям поїсти, але спочатку каву. Кави останнім часом вона пила багато. Нічні зміни, а там завжди кава.
Раптом у двері тихо постукали. Ліда спочатку подумала, що їй здалося, але ні! Стукіт повторився…
Ліда здивована пішла в коридор. Жінка відкрила двері, глянула хто там прийшов, і очам своїм не повірила!
На порозі стояв її колишній чоловік.
– Павло?! Де ти тут взявся?!
– З днем народження… Ось це тобі, – чоловік простягнув Ліді величезний букет квітів.
– Так воно ж було вчора. Дякую. Ти ще пам’ятаєш?
– Пам’ятаю…
– Проходь, кави наллю. Міцного нічого не тримаю. Дітей зачекаєш?
– А мені не треба міцних, я більше не гульбаню. Як поїхав, то одразу й кинув. Не до цього було. А дітей зачекаю.
– Як твоя мама поживає? З нашого розлучення її не бачила. Навіть про внуків не згадує. Ти в неї живеш чи маєш нову родину?
– Нема в мене нікого. Я квартиру винаймаю, тут недалеко. Ще місяць тут і назад.
– А як мати?
– З нею неможливо жити. З порога і за чарку, а потім обурюється, що я не гульбаню. Мовляв, треба так гостей зустрічати, і взагалі… Через неї тоді я був таким. Друг мене розуму навчив.
– У кожного своя голова на плечах.
– Це правильно. Давай все почнемо спочатку? Діти ж у нас. Вони на мене чекають…
– Чекають?
– Так. Ти вибач, але я з ними завжди на зв’язку був. Вони з тобою сваритися не хотіли.
– А може, у мене вже хтось є?!
– Нікого в тебе немає. І в мене також. Не міг я тебе забути, дітей. Ти подумай. Я через місяць поїду, але чекатиму твого рішення. Тепер все буде інакше.
Ліда не знала, що й відповісти. Десь у глибині душі ще жили почуття до Павла.
– Лідо, Лідо! Що з тобою?! Лідо?!
У жінки несподівано закрутилася голова, в очах потемніло. Ліда прийшла до тями після приїзду швидкої на ліжку.
– Лежи. Сказали тиск знизився. Добре, що я був поряд. Треба більше відпочивати. А ти ночами працюєш. Якщо мало грошей, то треба було мені сказати. Ти спи, а я поки що суп зварю. А може, інше, щось приготувати? Я тепер вмію все. Лежи, я в магазин сходжу. Відсвяткуємо твій день народження.
Прокинулася Ліда надвечір. Діти вже були вдома. Вони щось весело обговорювали на кухні з батьком. Пахло чимось смачним. Ліда підвелася і вийшла на кухню.
– Мамо, ти як? Все добре?
– Так. Все нормально.
– Все, Лідо, досить працювати ночами. Зрозуміло, що подвійна оплата, але здоров’я треба берегти. Візьми відпустку, відпочинеш, а потім може й роботу тобі змінити. Бо звикли всі, що тобі гроші потрібні, от і користуються. Більше цього не буде. Якщо, звісно, ти згодна. Я не кваплю.
– Мамо, ти згодна?
– Я подумаю…
– Мамо. Тільки не довго! У нас канікули через тиждень. Батько нас запрошує поїхати у відпустку.
– Давайте вечеряти. Так смачно пахне, а я зголодніла. Що у нас на вечерю?
– М’ясо, салат, гарячі бутерброди. На десерт пиріг, твій улюблений.
Ліді було дуже спокійно, ніби вона весь час чекала на це. Чекала й дочекалася. Вона обов’язково візьме відпустку. Вони обов’язково поїдуть кататися на лижах. Так. Ліда все ще любила Павла. Вона після розлучення не могла його забути, переживала. А тепер після його приїзду зрозуміла, що саме через нього не могла дивитися на інших чоловіків.
– Чому всі замовкли?
– Тату, а ти залишишся?
– Я хотів би, але мама…
– Мамо! Давай пробачимо тату!
– Давайте пробачимо мені. Все буде добре. Я вже тобі казав, Лідо.
– Якщо не повториться колишній спосіб життя, то я згодна…
– Не повториться… Обіцяю!
Ліда взяла відпустку. Як же ж її не хотіли відпускати! Адже будь-кого вона могла підмінити, нічні зміни були незручні багатьом. Ліда ніколи не відмовлялася.
Пізніше вона змінила роботу на більш спокійну. А ще через рік вся родина переїхала у місто, де знайшов роботу голова сім’ї.
Переїхали, щоб ніколи більше не розлучатися…