– Мамо, ти тільки не хвилюйся, але у нас дещо змінилося, і коли ти приїдеш, уже не
буде як колись, – каже мені донька.
Зателефонувала вона мені, як то кажуть, під гарячу руку. Я зараз в Італії, втратила
роботу, і сама не знаю, що робити – їхати додому чи тут трохи на морі відпочити, і
шукати іншу роботу.
в Італії вже майже 20 років, і Рим став моїм другим домом. Поїхала я в 44 роки, а
зараз мені 64. Не буду скаржитися на важке заробітчанське життя, бо я сама
розуміла, на що погоджуюся, коли їду, але легко тут мені точно не було, особливо на
початках.
Нова мова, нові правила, та й ти, все ж, прислуга, а не господиня. Та я була готова до
цього, бо розуміла, що тільки за кордоном я зможу заробити на таке життя, про яке я
мріяла.
А хотіла я дім, машину і квартиру для доньки. Я вважала, що це все, що мені для
щастя треба.
Я сама родом з не дуже багатої родини, мій тато був щасливий, коли купив собі
велосипед, а про те, щоб мати машину, він навіть і не мріяв. У нас в селі колись
каталися на автомобілях всього кілька сімей, і це були найбагатші люди.
Потім я вийшла заміж, по любові, ми з чоловіком мали одне до одного почуття, тому і
одружилися. Але Іван був з такої ж простої сім’ї, як і я. У нас нічого не було, після
весілля ми пішли жити до моїх батьків.
У шлюбі я була щаслива, бо мала дуже доброго чоловіка. Разом ми донечку
виростили. І все було б добре, якби не бідність. У мене були амбіції, мене не покидало
бажання жити краще, а коли я ділилася цими думками з чоловіком, він з мене
сміявся, казав, що я собі щось вигадую.
– От навіщо тобі та машина? Чи великий будинок? Галино, наші батьки так жили, і ми
проживемо, – заспокоював мене чоловік, та мені чомусь не хотілося його слухати.
Особливо після того, як перші заробітчанки поїхали і почали євро додому висилати.
То для мене було світло в кінці тунелю, і я розуміла, що будучи заробітчанкою я
зможу всі свої мрії реалізувати.
Мій чоловік плакав, коли я сказала, що в Італію їду. Просив мене Іван нікуди не їхати,
та я його змогла переконати, що так буде краще. Хіба я могла тоді знати, що таким
чином своїми руками я сім’ю руйную.
Коли я поїхала, мені було 44 роки, а Івану 45. Наша донька вже була доволі
дорослою, і тому я подумала, що моя поїздка буде тільки на краще.
18.06.24, 09:38 Родзинкою моїх заробітків стало те, що я купила машину. Чоловік мій спочатку відмовлявся, а потім пішов і здав на прав…
Почала я з будинку. Я заробляла гроші, чоловік вдома будував, і тепер у нас є
великий дім, саме такий я і хотіла. Потім почала збирати гроші для того, щоб купити
доньці квартиру, і з цим завданням я теж успішно справилася.
Родзинкою моїх заробітків стало те, що я купила машину. Чоловік мій спочатку
відмовлявся, а потім пішов і здав на права. Щоб машина не простоювала, Іван почав
таксувати, і я не мала нічого проти, адже це зайва копійка в сім’ю.
Чоловік живе сам в нашому будинку, принаймні, я так думала. Бо донька, яка до
батька іноді заїжджає, побачила, що до нього часто приходить одна і та ж жінка.
Іван спочатку все заперечував, розповідав, що це його давня знайома, але потім він
зізнався доньці, що він закохався в цю жінку і збирається зі мною розлучитися як я приїду.
Донька спочатку намагалася напоумити батька, нагадала йому, що все, що у нього
зараз є, заробила я. І будинок, в якому він живе, і машина, на якій він катається –
нічого цього б не було, якби не я.
Та коли вона зрозуміла, що батько все вирішив і не на нашу користь, тоді вона мені і
зателефонувала. Я настільки не очікувала такого повороту, що просто не знаю, що
мені робити.
Якщо я приїду, чоловік, швидше за все, відразу подасть на розлучення. Тоді
доведеться ділитися з ним і будинком, і машиною. А якщо я залишуся в Італії і
зроблю вигляд, що нічого не знаю, то є надія, що у нього це захоплення мине.
Що мені робити? Їхати додому чи сидіти в Італії?
Фото ілюстративне