— Олено, люба, коли ми з тобою почнемо нормальне, доросле життя? — Сергій глянув на кохану дівчину з надією. — Може, я лишусь сьогодні? Я втомився їздити додому вечорами. Сама подумай: мені спочатку на роботу, потім до тебе, а потім повертатися додому «на відшиб»! Минулого разу на автобус спізнився, довелося пішки йти!
— Ну, це ваші проблеми, юначе, що на таксі ви не заробили, — розмову почула мати Олени, Анастасія Михайлівна. Їй не надто подобався потенційний зять, особливо його бажання жити разом з її улюбленою дочкою.
— Мамо!
— Що, мамо? Нема чого сидіти в гостях до півночі! Ось зараз якраз половина дев’ятого. Автобуси їздять. В добрий шлях.
— Анастасія Михайлівно, я розумію ваше занепокоєння, але ми з Оленкою один одного любимо. Маю дуже серйозні наміри.
— Якщо у вас, юначе, серйозні наміри, то пред’явіть довідку про зарплату, договір оренди на квартиру, де моя дочка житиме, та обручку. Саме це я називаю серйозними намірами. А не розмови та фантазії на тему кохання, сім’ї та вірності.
— Мама! Ти нам завжди романтику псуєш! І взагалі… Мені вже 18! Я й без тебе можу вирішувати, як і з ким мені жити.
— Та ти що? Ось як заспівала? Ну, давай, йди, я тебе не тримаю. Як уже було сказано раніше, автобуси поки що ходять, а вечеря нескоро буде готова. У мене немає помічників. Так що вибирайте: або ситими, але порізно, або голодними, але разом, у дорогу.
— Я краще голодна, але з Сергійком піду! — Олена схопилася з дивана, схопила хлопця за руку і потягла його до дверей.
— Оль… Ти чого? Я взагалі з роботи… Розраховував у тебе повечеряти. У мене вдома нема нічого.
— Натомість я з тобою залишуся на ніч. Ти ж цього хотів? – Процідила Олена.
Закохані пішли, залишивши Анастасію Михайлівну наодинці з котом. Вона відклала кухарство і прибрала фарш назад у холодильник.
— Що, Маркіз, нема для кого нам готувати тепер. Ну і добре. Нам легше, так? — вона погладила пухнасте створіння за вухом і пішла до спальні. Їсти не хотілося, а кашеварити тимбільше. — Подивимося, на скільки вистачить нашу «Джульєтту»… Чи бачите, їй уже! Дорослого життя захотілося…
Олену вистачило рівно на три дні. Перший день вона сяяла від усвідомлення, що тепер їхнє життя стало як у подружжя. Справжнє. Спільнє. На другий день вона зрозуміла, що дорога від інституту до виїзду з міста, де жив її ненаглядний, була настільки стомлюючою, що кататися туди-сюди надто втомлює.
— Ти, мабуть, дуже любиш мене, раз їздив до мене, а потім ще додому повертався, — сказала вона Сергію на третій день.
— Тепер зрозуміла, чому я наполягав на спільному помешканні?
— Так… І це… Я сьогодні вдома переночую. У мене там зошити з лекціями залишилися… — Олена зрозуміла, що вдома краще.
— А я?
— Приїжджай на вечерю. Мама, напевно, зрадіє, що я повернулася додому і влаштує бенкет горою.
Сергій розраховував зовсім не на це. Але кохана не запропонувала йому залишитись у неї. Більше того, Анастасія Михайлівна не зустріла блудну дочку з короваєм та піснями. Вона подивилася на Олену поверх окулярів, взяла кота та пішла до своєї кімнати.
— Мам! А що ти? Образилася, чи що?
— Ні. Просто бачу, що моя дочка доросла вже. Отже, тепер вона вечерю готуватиме вечорами.
Олені довелося йти до плити. Готувати вона не дуже любила, тому відварила макарони і натерла сир.
— А м’ясо? Я, взагалі-то, мужик… — тихо, щоб не почула потенційна теща, запитав Сергій.
— А м’ясо… під рясом, — у риму відповіла Анастасія Михайлівна. Слух в неї був чудовий.
— Мамо…
— Хочете м’ясо — будьте ласкаві принесіть. На три рота я одна у вас — мати, що годує. Тож м’ясо… тільки для Маркіза. Він мене хоч любить, — мовби підтверджуючи слова господині, кіт нявкнув.
— Ми вас, Анастасіє Михайлівно, теж дуже любимо. Всією душею, – сказав Сергій. — І щоб ви в цьому не сумнівалися, завтра буде вам м’ясо.
Сергій слово дотримався. Він приніс цілий пакет продуктів.
— О, краса яка! Ну давайте, молодь, тримайтесь. Сподіваюся на смачну вечерю. Прийду за півтори години.
— Куди? Хто буде біля плити стояти? — Олена глянула на матір. — У мене заліки…
— А ти Сергія попроси, хай приготує. Твій покійний батько завжди допомагав мені. Це і є доросле життя. Ну все, я на манікюр, — Анастасія Михайлівна накинула на шию шарф і пішла.
— Ну і ну… Бог послав тещу! – пробурмотів Сергій. — Добре, що скоро ми з тобою житимемо окремо. Мені обіцяли зарплату підняти, та й ти на літо влаштуєшся на роботу.
— До речі, мені відповіли, що я підходжу на вакансію! — Олена повідомила хлопцеві радісну новину. — З наступного тижня працюватиму, ось тільки залік здам.
— Чудово. Отже, за місяць знімемо квартирку.
Місяць пройшов досить швидко, парочка нагромадила на квартиру в нормальному районі. Звичайно, там не було шикарного ремонту, зате Олена та Сергій змогли жити як дорослі. А головне, без присутності тещі, її вічних настанов і коментарів!
Квартира Олені не подобалася, але, окрилена почуттями та обіцянками, що відтак буде краще, вона відчайдушно намагалася відповідати ролі доброї дружини: навчилася готувати елементарні страви, підтримувала чистоту в будинку та встигала при цьому працювати.
Літо минуло спокійно. Навіть Анастасія Михайлівна почала отримувати задоволення від того, що Олена з’їхала з її шиї.
У Анастасії Михайлівни з’явився вільний час, і вона пішла на заняття з вокалу. Там вона познайомилася з цікавими людьми та відчула, що життя заграло новими фарбами.
Олена тим часом вийшла на навчання. Кинути роботу вона не могла, бо треба було платити за оренду, а Сергій останнім часом приносив додому не так багато, як хотілося б.
— У нас кадрові перестановки, зарплату затримують. Ну нічого, наступного місяця обіцяли заплатити… — казав він Лені.
— Я розумію… — стоячи біля плити і паралельно навчаючи конспекту, відповідала вона. Її життя стало схожим на життя білки в колесі: вранці ВНЗ, вдень робота без повноцінного обіду з перекусом на ходу, увечері будинок, навчання, готування та догляд за чоловіком.
— Слухай, Оль… Щось ти на мене зовсім не звертаєш уваги.
— Я втомилася, – відвернувшись до стіни, пробурмотіла Олена. Вона заплющувала очі і миттєво засинала.
— Ну, може, це… — Сергій намагався розбурхати наречену, але вона вже міцно спала.
— Ось тобі й подружнє життя. Раніше жили порізно, і те частіше було! – скаржився він своїм друзям.
— Такі вони, жінки. А як одружитеся, взагалі забудь про інтимне життя. Будуть одвічні відмовки: то голова болить, то хвіст виріс.
— Ну, і що робити?
— Урізноманітнити побут чи іншу шукати, — порадив Ігор.
Сергій задумався… І вирішив наслідувати пораду друга: урізноманітнити побут. До того ж Ігорю якраз знадобилася його допомога — така сама «незговірлива» наречена виставила його з дому.
Олена того дня саме тягла додому сумки і хотіла попросити Сергія, щоб він її зустрів. Вона швидко набрала номер нареченого, але той не відповів.
Виявилося, що Сергій із Ігорем уже були вдома і не почули дзвінка.
— Що тут відбувається?! — Олена ледве витягла пакети з продуктами. Майбутній чоловік сидів на кухні, доїдаючи піцу. Поруч із ним на дивані з пляшкою в руках лежав Ігор. Телевізор показував футбольний матч так голосно, що чули навіть сусіди.
— О, дружино! Ну, заходь.
— Ти все з’їв? Навіть шматочок мені не залишив?
— Піца була маленька. Нам із Ігорем і то мало.
— А я, між іншим, сьогодні взагалі нічого не їла!
— Ну, зараз поїж, он скільки їжі накупила.
Чоловіки продовжили дивитися футбол. Олена одягла фартух і почала готувати.
— Оль… Ігоря дружина вигнала. Він у нас поживе трохи… Тож ти з урахуванням цього готуй. На трьох.
Олена подивилася на Сергія і похитала головою. Вона не збиралася обслуговувати друга нареченого.
Але й лаятись із Сергієм не хотілося. Олена воліла вирішувати конфлікти мирним шляхом, тому з ранку вона розбудила Ігоря та сказала, щоб він ішов додому.
— Катя на тебе чекає вдома, я вже з нею розмовляла. Вона готова пробачити тебе.
Олені не вдалося як слід поснідати. Більше того, з появою нового мешканця вона взагалі не могла ні нормально поїсти, ні помитися, ні відвідати вбиральню. Чоловік займав єдиний туалет і сидів там півгодини, мотивуючи це тим, що йому потрібно зосередитися.
— «Кать, забирай Ігоря. Він заважає нам із Сергієм жити», — написала вона нареченій друга.
Катя приїхала. Накричала на Ігоря та відвезла його додому. Кілька днів Олена з Сергієм жили спокійно, але до вихідних на Олю чекав новий сюрприз.
Ігор розповів друзям, як добре жити у Олени та Сергія, і почалося… Будинок став схожим на прохідний двір. Олена не встигала викидати коробки з-під піци, причому у Сергія постійно не було грошей. За квартиру платила вона, за продукти платила вона, навіть за стрижку Сергія, довелося платити їй.
— Скинь гроші, будь ласка! У мене на карті нуль… Я не розрахував цього місяця витрати, а мене вже постригли… — зателефонував він у середині дня. Олена почервоніла, але гроші перевела.
Увечері, коли вона прийшла додому, ситуація з друзями набула несподіваного оберту: Даша та Ваня, ще одні приятелі Ігоря, захотіли піти в кіно. Їм не було з ким залишити сина, і вони не знайшли нічого розумнішого, ніж привести свою дитину до Олени.
— Серьога сказав, що ви дітей плануєте, ось, потренуйтеся, — сказала Даша, вручаючи дворічного Славика Лені.
— Це що, серйозно? – Вона подумала, що це жарт, але молоді батьки не жартували.
— Будемо за дві години. Не нудьгуйте.
Сергій того дня прийшов додому пізно. Ігор мав День народження, і виявилося, що Олену на свято не покликали. Більше того, Даша та Ваня пішли не в кіно, а до Ігоря, залишивши на Олену, як на відповідальну даму, свого сина.
Це з’ясувалося, коли вся компанія голосно проводжала Серьогу додому. Олена почула регіт, визирнула у вікно та побачила нареченого з друзями. Даша, що прийшла за сином разом із Сергієм, не відпиралася. Вона підтвердила, що Олену не покликали на свято, бо вона б заважала Сергію веселитися.
Розмовляти з нареченим було марно. Він був не в тому стані: відразу заснув.
Зранку зателефонувала мама. Анастасія Михайлівна вирішила дізнатись, як справи у дочки. Олена давно не виходила на зв’язок, і Анастасія Михайлівна занепокоїлася.
— Я втомилася, мамо…
— Приїдь додому, поговоримо.
— Краще ти до мене, я нічого не встигаю! Завтра лабораторна робота, а в мене ще звіт не зданий! І… Здається, рис пригорів! — Лена мало не розплакалася.
Сергій уранці на роботу не пішов.
— Я погано почуваюся після вчорашнього. Потім поговоримо, – відмахнувся він. Олена пішла на навчання. А ввечері перед будинком її зустрів Ігор.
— Я до вас.
— Ми сьогодні не приймаємо гостей, — сухо сказала Олена.
— Ти не приймаєш, а Сергій на мене чекає. — Ігор буквально відсунув дівчину від дверей та увійшов до під’їзду. Олена так і лишилася стояти, і стояла б довго, якби не Анастасія Михайлівна. Вона бачила, що сталося. Більше того, мати Олени жахнулася, побачивши, як схудла дочка.
— То що це за хлопець?
— Ігор — друг і товариш по чарці Сергія, — тихо сказала Олена. — Я не хочу йти додому, мамо… Там, напевно, знову погром! Вони, як свині, кидають сміття собі під ноги! У повітрі змішалися запах від випитого і сморід громадського харчування від коробок з піцою! Я більше так не можу! При цьому Сергій перестав приносити гроші. Я думаю, що його звільнили, просто він не каже мені про це.
Олена вивалила на матір все, що трапилося з нею за ці місяці «дорослого життя».
Ігор постійно у нас, при цьому він навіть не покликав мене на своє свято! Я сиділа з дитиною друзів Сергія, поки він розважався! Ти уявляєш?! — останні слова Олена вже не говорила, вона вила у матері на плечі, сидячи перед будинком на лаві. Їй було байдуже, що подумають сусіди. Наболіло.
Чому ти не пішла? Навіщо терпіла?
— Мені ніколи було думати. Я просто жила як робот. Робота, навчання, будинок… Невже сімейне життя таке? — вона глянула на матір поглядом, сповненим сліз.
— Ні, моя дівчинко. Сімейне життя – не таке. Ми з твоїм татом жили душа в душу. Він мені допомагав, а я у відповідь дарувала турботу та тепло йому. Тому моє життя стало таким сірим, коли він загинув. У нормальній, повній сім’ї, де чоловік і дружина люблять один одного, не повинно бути так. Це гра в одні ворота.
— Виходить, у нас якась неправильна родина.
— Так. Добре, що ти зрозуміла це зараз, коли й родини немає, — тихо сказала Анастасія Михайлівна. Їй було боляче за доньку, але, з іншого боку, Олена навчалася на своїх помилках. Щоб не повторювати їх.
— Що мені робити?
— Я був.
Анастасія Михайлівна простягла руку, і вони пішли у квартиру.
Ігор, як завжди, лежав на дивані з пляшкою в руках. Сергій сидів за столом, уплітаючи локшину швидкого приготування. Характерний запах відбивав бажання зайти на кухню, але Анастасія Михайлівна все ж таки зайшла.
— О! Теща! Намалювалася, не зітреш! — засміявся Сергій.
— Тещі вони такі. Моя теж любить приходити в невідповідну мить, — гикнув Ігор.
— Анастасія Михайлівно, бачите, як ваша дочка мене «любить»? Доводиться давитися сухарем. У холодильнику порожнеча. А вона гуляє десь… Ну ви нам допоможете, чи не так? Якщо доньку не навчили мужика обслуговувати, обслуговуйте самі, — Сергій був п’яний. Він розмовляв з Анастасією Михайлівною язиком, вставляючи нецензурні слова, від яких обличчя інтелігентної жінки вкрилося червоними плямами.
— Ну чого стоїш, вилупилася? Бери сковороду і смаж котлети, — Сергій стукнув кулаком по столу, бачачи, що Анастасія Михайлівна не поспішає його годувати. Натомість вона підійшла до столу і, набравши більше повітря в легені, гаркнула:
— Ану, пішов звідси! Примак! І дружка свого забирай! — майбутня теща схопила рушник і почала розмахувати ним, наче хотіла «відігнати» зятя як настирливу муху. – Пішов звідси, я сказала!
Голос у жінки був добре поставлений, не дарма вона викладала фізичну культуру багато років, доки не пішла працювати за професією.
— Забирайся, доки поліція не приїхала! Олена вже викликала дільничного!
Сергій здивовано глянув на тещу.
— Я вас не боюсь і нікуди не піду.
— А я піду, мабуть, мені проблеми не потрібні. – Ігор швидко протверезів і, залишивши порожню банку, пішов.
— Півгодини на збори. Інакше підеш під білі рученята куди слід, — пригрозила Анастасія Михайлівна. Олена тим часом зателефонувала власнику житла та описала ситуацію. Хазяїн приїхав швидко, а разом із ним прийшов і дільничний. Сергія виселили за порушення правил оренди.
— Я збирався просити, щоб ви звільнили квартиру. Гроші готовий відшкодувати. Квартиру продаю, вже й покупця знайшов, – сказав господар Олі.
— Відмінно, відшкодовуйте. Дочко, збирай речі. Ми їдемо додому, – сказала Анастасія Михайлівна.
Дівчина з матір’ю сперечатися не стала. Вона награлася у доросле життя та із задоволенням повернулася до батьківської квартири.
Заміж вона більше не поспішала і до наречених почала ставитися дуже вибірково. А Сергій… Залишився без зручної нареченої та без житла. Друзі не пустили його пожити, і йому довелося брати будь-яку роботу, і навіть тимчасово жити в підсобках, де він працював. Жінки цуралися Сергія: іншу таку наївну Олену, доля йому не послала.