Ірина з чоловіком Олегом думали, як провести відпустку. Грошей на відпочинок було обмаль. Відпускні витратили на ремонт старенької машини та на купівлю одягу для доньки.
– Павлюки он на море поїхали, сусіди в Карпати. А нам ні на що не вистачить, ціни зараз он які, – сумно сказала Ірина.
– Та що там робити на цьому морі?! Можна і вдома непогано відпочити, – відповів Олег.
– Непогано відпочити – це лежати на дивані з пінним? Твоє улюблене заняття! А мені що робити? Нудно ж удома. Та й втомилась я вже від міського шуму.
– Ну, це твої проблеми. Зате гроші цілі залишаться. Нам ще після відпустки жити на щось треба.
Тут пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама Ірини, Ганна Тимофіївна.
– Алло, дочко, привіт. Як ви там? Чим займаєтеся?
– Привіт мамо. Та ось думаємо з Олегом, чим зайнятися у відпустці. Поїхати кудись, так гроші потрібні, а вдома нудно…
– То приїжджайте до мене! Чисте повітря, ліс поруч, гриби, річка. Олег на рибалку ходитиме, відпочинете від курного та галасливого міста. І головне – безкоштовно.
– Ми подумаємо, дякую за пропозицію…
Олег чув усю розмову.
– А що, непогана ідея, як гадаєш, люба? Коли ще така нагода буде? Вічно часу немає, рідко бачишся з мамою. І Наталка відволічеться хоч від свого телефону.
– Та я не проти. Після того, як не стало батька мамі самотньо там однієї, погостюємо, порадуємо її. На кілька тижнів можна з’їздити…
…Дочку довелося довго вмовляти.
– Та що я там робитиму?! За курями бігати по подвірʼї? Бабусю я люблю, звичайно, але сидіти у неї два тижні – таке собі заняття…
Там інтернет напевно погано ловить, якщо взагалі є. Я знудьгуюся.
– Не знудьгуєшся. Спи, гуляй, відпочивай скільки хочеш. Нехай очі відпочивають від смартфона, цілодобово в ньому сидиш. Одну тебе ми тут не залишимо, тож поїдеш без розмов.
Наталка невдоволено скривилася. З мамою краще не сперечатися…
…Зібравши речі, наступного дня сім’я вирушила у поїздку.
Ганна Тимофіївна тепло зустріла дочку з чоловіком та онукою. Ситно нагодувала, розповіла новина села.
Олег у радісному передчутті відпочинку ліг спати. Ірина допомагала мамі прибрати зі столу, Наталя бігала з телефоном по подвір’ю, намагаючись знайти інтернет…
Наступного дня рано-вранці Олег з Іриною солодко спали.
Раптом почувся якийсь шум і галас.
Олег відкрив очі і глянув на годинник. Шоста ранку. Чоловік перевів погляд на двері й застиг від несподіванки.
Ганна Тимофіївна зайшла в кімнату і голосно вигукнула:
– Підйом, соні! Запрошую вас на розкопки! Найсмачніша розсипчаста картопля чекає нас у землі! Треба її викопати і перебрати.
– Яка ще картопля? – ахнув Олег. – Ми сюди відпочивати приїхали взагалі-то, а не розкопками займатися. Нахабно ж ви, тещо, заманили нас, щоб використати у своїх цілях?
– Зятьку, ти ще не знаєш, що там закопано на городі. Ми коли з покійним Іваном Андрійовичем хату купували, господар розповідав, що тут десь скарб заритий з монетами золотими.
Іван не вірив у це, а я вірю. Може, пощастить тобі, знайдеш скарб, то заберете собі.
У Олега одразу відкрилися очі, і зник сон. Золоті монети! Адже раніше часто знаходили скарби. Раптом йому пощастить?
– У принципі робота на городі дуже корисна для організму. Та й картопля сама себе не викопає. Чого ж не допомогти любій тещі?
Дружино, вставай, на нас чекає робота!
– Ну от і добре. Сніданок на столі, піду лопати і відра принесу з сараю. Чекаю на вас на городі, – задоволено відповіла Ганна Тимофіївна.
Олег з Іриною старанно взялися до справи. Олег копав, а дружина з тещею збирали і одразу ж сортували по відрах. Різану і дрібну – в одне відро, велику, цілу – в інше.
Олег намагався копати глибше, уважно вдивлявся в кожну грудку землі.
– О, щось блиснуло! – ахнув він, і почав копати землю руками.
– Тю, залізяччя якесь… А я вже подумав…
До обіду вся картопля була викопана. Олег втомлений і трохи засмучений, що не знайшов скарб, пішов купатися в літній душ, що стояв на вулиці.
– Оце дякую вам! Я тиждень би тут колупалася. Спина слаба вже, вік дається взнаки…
– Ой, мамо, та які твої роки, ти ще молода у нас! Поглянь на себе в дзеркало, у тебе зморшок менше, аніж у мене!
– Це тому, що я маски з ягід роблю і протираю обличчя кубиками льоду з ягідного відвару. Обличчя чисте і гладке від нього.
– Бабусю, а що за ягоди такі? Я теж так хочу, – підключилася до розмови Наталка.
– А ось підемо в ліс, назбираємо, і я тебе навчу.
Наталя з радістю погодилася.
Наступного дня вирушила з бабусею до лісу, взявши кошики для збирання ягід.
– Мамо, там так чудово в лісі! Пташки щебечуть, дерева красиві такі, а запах…
Поглянь, що ми назбирали! Ця трава лікарська, а ця трава дуже корисна, вітамінна! Мене бабуся навчила розпізнавати трави!
Насушу і заберу в місто. Нині в моді все натуральне.
А ще ягоди, що ми зібрали, засушу і буду вдома процедури робити, очищати шкіру, – натхненно повідомила Наталя мамі.
Ірина посміхалася, дивлячись на дочку. Давно вона не бачила її такою щасливою, з блиском в очах.
Олег, взявши вудку тестя рано-вранці вирушив на риболовлю. На обід приніс пів відра риби.
– Іринко, глянь скільки я наловив! Ми з пацанами, пам’ятаю, бігали на річку з вудками, ніби в дитинство перенісся, – радісно показав він свій улов дружині.
– Ось і обід нам буде. Зараз почищу рибку й посмажу, сто років не їла такої.
Два тижні пролетіли швидко. Олег завантажував у машину ящики з картоплею, помідорами, огірками, які їм виділила Ганна Тимофіївна.
Наталя, підтягнута, засмагла з сумом дивилася на бабусиний будиночок. Вона познайомилася з місцевими дівчатами, ходила з ними на річку, ліс, іноді на танці.
Бабуся навчила її пекти пиріг з ягодами, робити лосьйони для обличчя. Наталя майже забула про свій телефон, стільки цікавого було довкола.
– Бабусю, у тебе тут так чудово! Я наступного літа обов’язково приїду, обіцяю! Мінімум на місяць!
– Та хоч на все літо, онучко, я тільки рада буду! Зятьку, а ти приїдеш ще до нахабної тещі, коли підете у відпустку?
– Пробач, тещенько, що так казав. Ти найскромніша, найдобріша і найщедріша теща на світі! А монети я все одно знайду! Восени город не оріть, я сам його перекопуватиму, і поглибше.
Теща хитро посміхнулася у відповідь. От і добре.
Всі задоволені і щасливі, і відпустка пройшла з користю!