Алла Сергіївна приїхала до дочки ні світ ні зоря. Так поспішала, що забула про дзвінок і почала стукати у двері:
– Олено! Відкривай! Вікдкривай, тобі говорю!
– Мам, ти чого? – сонна Олена з подивом дивилася на матір.
– Пусти, – Алла Сергіївна буквально відсторонила дочку і впевнено пройшла до квартири. – Кажи, це правда?
– Що саме? – Олена знала характер матері і тому вирішила розмовляти максимально спокійно.
– Ну те, що мені сказали Дарина з Марією?
– А що вони тобі сказали?
– Не прикидайся! Дівчата прийшли до мене вчора увечері у сльозах! Ти хоч розумієш, що вони шоковані?!
– Від чого вони в шоці?
– Олено! Досить! Це правда, що ти вагітна?
– Правда.
– І ти так спокійно про це кажеш?
– А як треба? – Усміхнулася Олена.
– Ти смієшся? Доньки підлітки і ті розуміють, що це ненормально!
– Ненормально що? Я взагалі-то одружена. А від цього, вибач, діти бувають. А дівчата… Вони просто не розумні, мамо. Що вони можуть розуміти, якщо одній – дванадцять, а іншій – чотирнадцять?
– Саме так! Вони вже дорослі! Навіщо ти взагалі про це їм сказала?
– Як навіщо? У них буде брат чи сестра, а я маю це приховувати?
– Стривай… Ти що, народжувати збираєшся?
– Звичайно.
– Ти в своєму розумі? Тобі ж скоро сорок!
– Мамо, ну сорок, і що?
– Як що?
– По-перше, у такому віці народжувати важко, по-друге – навіщо? По-третє, я точно знаю, що твій Вадим не хоче дітей. Він сто разів про це говорив. Радів, що в тебе дівчата вже великі, не треба з пелюшками возитися.
– Це поки що…, він просто не знає, що таке рідна дитина, – Олена знову посміхнулася, – потім візьме на руки і відтає…
– Ні, ну ти точно не розумна! Він хоч знає, що ти плануєш його татом зробити?
– Сама ще не казала. Якщо тільки Дарина з Марійкою…
– Прекрасно! А він, до речі, де? Ранок, а його вдома немає.
– У Вадима нічна зміна. Скоро прийде.
– Чудово. Ось і обговоримо.
– Що обговоримо, мамо? Я нічого не збираюся обговорювати.
– А ти знаєш, що твої доньки заявили?
– Мені нічого не заявляли.
– Ну звичайно! Ти навіть слухати не стала! Слава Богу, у них бабуся є! Так ось: вони сказали, що якщо ти народиш, вони підуть з дому! Ти хоч розумієш, що це означає?
– Нікуди вони не підуть. Це вони зараз так свій протест висловлюють. Мине час, все буде добре.
– А якщо ні?!
– А якщо ні, то я погано виховала своїх дочок.
– Так… Нічого тебе життя не вчить…
– Не починай, мамо…
– Чому ж? Я думала, що після першого розлучення ти хоч трохи порозумнішаєш. Пам’ятаєш…
– Все я пам’ятаю! – Раптом не витримала Олена, не давши матері домовити, – ти ж так часто мені про це нагадуєш! Так, ти мені допомогла свого часу. Дякую тобі за це! Зараз мені не потрібна допомога, швидше я можу тобі допомогти. А на рахунок дитини… Ти зрозумій, не можу я її не залишити… Адже вона вже моя.. Як можна? Це все одно що Даринку чи Марійку… Ні… Не можу… Та й не хочу. Раз так вийшло, хай буде…
– А Вадим? Що, коли він тебе покине?!
– Значить, покине…
– І будеш одна з трьома дітьми поневірятися?
– Чому поневірятися? Я нормально заробляю, квартиру маю. Нічого, проживемо…
– Ну як знаєш! Тільки я тебе ще раз попереджаю: на мене не розраховувай! І взагалі: сподіваюся, нічого в тебе не вийде!
– Це ти зараз про що?
– Про те саме… Дитину виносити треба, народити… Усяке буває…
– Дякую мамо. За підтримку, за побажання… Тобі додому не час? – Ледве стримуючи сльози, сказала Олена.
– Виганяєш?! – вигукнула Алла Сергіївна, – рідну матір виганяєш?!
Олена нічого не відповіла. Встала і пішла в іншу кімнату, даючи зрозуміти, що розмовляти більше не збирається.
Алла Сергіївна пішла, голосно гримнувши дверима. Виходячи з під’їзду, зустрілася із зятем. Той, бачачи, що теща на взводі, співчутливо спитав:
– Алло Сергіївно, щось трапилося? На вас немає обличчя!
– Це ти в дружини своєї спитай! Подивимося, яке в тебе буде обличчя!
Сказавши це, Алла Сергіївна стрімко пішла геть…
– Олено, а що це з моєю тещею? – Вадим уважно дивився на дружину. – Вилетіла з під’їзду, як фурія…
– Посварилися ми …
– Те ж мені новина. Вперше, чи що?
– Вона мені таке сказала…
– Та гаразд, помиритеся. Не переживай. А дівчата сплять ще?
– Вони у мами…
– Не зрозумів. Вони у неї, вона – тут. Ти заплакана. Що трапилось?
Олена мовчала. Вони жили з Вадимом майже десять років, але жодного разу вона не почувала себе поруч із ним так невпевнено, як зараз.
Хвилювалася, що новина, яку вона збирається повідомити чоловікові, зруйнує їхній шлюб. Адже він і справді казав, що не хоче дітей. А тут таке… Коли їй майже сорок, а йому – сорок три. Коли ніхто не чекав і тим більше не планував.
“Будь що буде”, – подумала Олена і тихо, майже пошепки, сказала:
– Вадим, вибач…
– Та що трапилося?! – чоловік уже втрачав терпець.
– Я вагітна…
– Що?
– У нас буде дитина, – повторила Олена і внутрішньо стиснулася, чекаючи на сварку.
– Дитина? В нас? – Розгубився Вадим, – Не може бути … Ти впевнена?
– Я вже на облік встала… Тож якщо ти проти, то…
– Я проти?! Що ти таке кажеш? – Вадим схопився, підхопив дружину на руки, – я щасливий! Якщо ти, звичайно, не жартуєш…
– Такими речами не жартують, – Олена не розуміла поведінки чоловіка, – постав мене на підлогу, будь ласка…
– Нізащо! – Вадим закрутив Олену по кімнаті, – тепер я весь час носитиму тебе на руках!
– То ти радий?
– Звичайно! Я мріяв про це все життя!
— Але ж ти казав, що не хочеш дітей.
– А що я мав казати, якщо не виходило? Ось і придумав відмазку.
– Слава Богу, – промовила Олена, притулилася до чоловіка, і раптом з гіркотою згадала:
– А дівчата проти. І мама теж…
– Ну і нехай. Не звертай уваги. Тобі тепер лише позитивні емоції потрібні. Не переживай. Все налагодиться. Я з ними сам поговорю.
***
Олена народила сина вчасно. Дуже славного хлопчика! Весь у тата. Вадим ходить гордий і абсолютно щасливий. Ще б пак! Він уперше став батьком!
Дарина та Марія, які казали, що навіть не підійдуть до малюка, з рук його не спускають… І інакше, ніж «Павлик», не називають…
А ось бабуся не приходить… Тримає її щось.