Марина сідала в таксі, як раптом зрозуміла, що вона знає водія.
-Маринко, привіт! Як життя? – почав він. – Давно тебе не бачив, хоч і майже по-сусідству живемо. У тебе все робота і справи? Не надумала заміж за мене вийти?
Це був її знайомий – Василь.
-Василько, привіт. Яке заміж? Я з Павлом розлучатися не планую. Ви ніби з Валентиною ж помирилися?
-Ну так. А куди ж вона подінеться? У неї вибору немає – чи одній сидіти, чи мене прощати. Куди тебе довезти? Додому? А з твоєю машиною що?
-Та не працює зараз трохи. А що ж ти не одружишся з нею?
-З ким? З Валькою, чи що? Та ти що, Марино!
На таких, як вона, не одружуються. Вона – проміжний варіант. Ось на тобі я б з радістю одружився, ти і розумна, і гарна, і готуєш смачно.
А Валька і мати погана, і вдома у неї безлад, і готує так собі.
У Марини округлились очі.
А Василь, весело говорив, спритно маневруючи між машинами.
-То навіщо ти тоді їздиш до неї, живеш із нею?
-Ні, ну а що? Мені так зручно. Тут я з роботи приїхав, на все готове, і гаряча вечеря, і ліжко тепле, і жінка поруч.
Мені простіше їй трохи грошей давати, ніж наодинці жити.
Це тимчасово, зараз ремонт у себе закінчу, знайду жінку пристойну, без дітей, та й одружуся. А так і їй добре, і я не маю проблем. А там може і ти передумаєш, заживемо тоді з тобою!
-А чим же їй добре? За невеликі гроші годувати тебе? А користь яка від тебе?
-Ну як яка? Я ж живу з нею, рахуй, чоловік поруч, грошей даю, на машині катаю.
-А самому тобі не гидко, Василь? Ти ж їй мабуть не сказав, що вона – тимчасовий варіант?
-Ні, а навіщо раніше часу мені з нею сваритися? Вона й так після минулого разу ображалася добряче, ледве помирилися…
-Добре Василю, піду я. Скоро Павло прийде, вечерю готувати треба.
-Так ти пиши хоч іноді, коли Павла немає. Посидимо по-сусідськи, відносини налагодимо.
-Ти знаєш, Васильку, краще навіть в браму до мене не заходь, а то ти мене знаєш, я не Валька – виставлю швиденько.
-От за що я тебе люблю, Маринко, то за характер! Одразу видно, що молодець жінка. Ох, відведу я тебе у Павла, ох, відведу! – Василь, поцокавши язиком услід Маріні, поїхав на наступне замовлення.
Марина, займаючись звичними справами, ніяк не могла забути розмову з Василем. Ні, ти подивися, який! Валька йому погана! Ні, ну треба так сказати – «проміжний варіант»!
От чому так відбувається? Він же й сам не красень, грошей завжди нема, крім керма свого і робити нічого не вміє.
Будиночок на околиці купив старенький, а йому все модель подавай! Ну невже Валька сама не бачить, як він ставиться до неї? Невже їй приємно так жити – самій і дітей, і чоловіка чужого й дорослого утримувати?
Чого, чого, а розлучення зі своєю колишньою дружиною Василь ніяк не очікував.
-І що їм треба, жінкам цим? – міркував він. – Добре ж жили, як усі, майже й не сварилися, дочок виховували.
Дівчата виросли, вчитися пішли, а тут, ні з того, ні з сього Олена подала на розлучення, будинок на продаж виставила… Залишила можна сказати його, Василя, ні з чим.
Будинок-то продали, тільки Василю від того продажу мало що дісталося.
Олена грошики взяла, і в місто сусіднє до дочок поїхала.
Добре влаштувалася, з доньками на квартирі живе, всі зручності у неї там. А він, Василь, сумує. Купив будиночок старенький на околиці, та й ремонтує потихеньку…
-Ех, такий будинок продати майже за безцінь! І через що? Подумаєш, ревнощі у неї! – думав Василь. – Сказали їй люди, що до Вальки він навідуватися став, а дружина й розбиратися не стала.
Все мовчки, все тихо. Їй-богу, ну не зрозумієш цих жінок!
Скільки їх, таких Вальок у нього за все життя було, і про кожну Олена знала, але мовчала, терпіла, а тут подивіться – горда стала!
-Я, – каже, – терпіти твої пригоди втомилася. Шукаєш, де краще, так шукай, але без мене. Я втомилася «прохідним варіантом» бути.
-І звідки тільки про цю фразу вона дізналася? Певно, що Сашко, чоловік подруги Олени розказав, більше нема кому, – думав Василь.
Недовго сумував Василь після розлучення з Оленою. А що сумувати? Жінок самотніх багато, будь-яку пальцем помани, посміхнись, приголуб, вона й розтане.
-Ось та сама Валька, наприклад. Гарна жінка, спокійна, ввічлива. Повненька трохи, але на безриб’ї, як то кажуть. Ну не все ж життя йому з нею жити! Так, тимчасово, перекантуюся трохи, поки потрібний варіант знайду, – міркував Василь.
Не міг Василь один жити. Не звик. Все життя жінки поряд з ним були, ходили і доглядали його. Скаже слово ласкаве, посміхнеться, прийме, приголубить, і все – всі, як одна, в нього закохувалися.
Валентина теж не встояла перед ним. Раз-другий у гості заїхав машиною Василь, а там і пакет зі шкарпетками перевіз, разом жити стали…
Ні про що не питала Валентина Василя, вважала, що й так все зрозуміло. Але, якщо разом вже живуть, то все серйозно. Не хлопчик же ж, четвертий десяток вже закінчується.
А він, поки Валька йому борщі і супи з солянками готувала, все шукав варіант вигідніший.
Хто шукає той завжди знайде.
Підвозив він якось пані одну, та непросту, а бізнесменку справжню! У неї на ринку аж дві точки було.
Квартира своя, машина. І самотня, що цікаво. Наш Василь свою харизму на повну використав, закохав пані.
Раз, другий зустрілися, та й перевіз він свої пожитки від Вальки до пані тієї.
Ох, і добре вони жили! Цілий місяць щастя був. Василь навіть думав, що пора залишати роботу, аж тут пані ця нахабні стала.
То вечері немає, то обід сам розігрій, а то й узагалі, взяла моду:
-Васильку з’їзди туди, Васильку привези-відвези то!
Знайшла працівника безплатного! Раз змовчав Василь, двічі, а на третій не витримав.
Чоловік він, зрештою, чи як? Ну і висловив пані тій усе, що на душі у нього зібралося.
Мовляв, каже, я, дамочко, до тебе в працівники не наймався. Машина у мене не гумова, водою не харчується.
Платити треба за роботу, а інакше ти йти сама на свій ринок, мені воно не треба.
А пані то яка! Ні б пошанувати Василька, зрозуміти, що правду каже мужик, та грошей йому повні кишені дати, а вона що виробила!
Мовчки Василя за поріг виставила, і пожитки слідом відправила, невдячна!
Добре, що Валька заспокоїлася. Зазирнув Василь їй в очі, посміхнувся несміливо, і вибачила вона його.
Знову стали жити, наче нічого й не сталося.
Де один раз, там і другий. Знову знайшов Василь вигідну собі пару, та знову корислива жінка виявилася, тільки гроші їй і треба було.
Не витримав Василько такого ставлення до себе, та й назад, до свого «проміжного варіанта» повернувся – до Вальки під крило.
Сусіди всі дивуються – і що вона знайшла в ньому, навіщо терпить усе це?
Дружина рідна терпіти втомилася, а ти, Валько, як свята.
А Валька всім відповідає, мовляв, не ваша справа, з ким не буває, оступилася людина, ну що тепер?
Так і жили вони, до певної пори.
Втретє Василько знайшов вигідну пару, та й пожитки в машину завантажив.
А Валька, сумно зітхаючи, докоряла собі за те, що в черговий раз не змогла втримати мужика…
-Я покажу тобі, «проміжний варіант»! Я тобі влаштую! Це я значить «проміжний варіант»? Це я значить «Валька-проміжний варіант»? Ану, пішов звідси, щоб духу твого тут не було!
-Валю, ну ти що? Ну, помилився, з ким не буває? Ну, вибач ти мене, га, Валю?
-А ні. Йди но ти звідси. І на майбутнє, за словами стеж, кому і що ти говориш, Казанова називається!
-Валю, та не вір ти нікому, брешуть вони всі, це від заздрощів, Валю! Ну вибач, га? А хочеш, одружимося з тобою, будемо жити разом все життя!
-Йди звідси, – і Валентина закрила перед ним двері.
-Ти новини чула, Марійко? Наталка свого цього Василя-таксиста виставила, закінчилося кохання.
-То й добре! Ну слава Богу, розплющились очі в неї. Я ж їй одразу сказала, що користі з нього не буде, дивний він якийсь. Він же до неї від жінки якоїсь перебрався ніби? – Валя стояла в черзі в магазині і випадково почула розмову двох жінок.
-Ну так, жив з якоюсь нерозумною, а між тим романи все крутив. Ти знаєш, він цю жінку так і називав – «Валька-проміжний варіант». Я щойно з ним сюди їхала, так він скаржився, що Наталка – корислива і невдячна, тільки гроші з нього хоче.
Уявляєш, так і сказав, що доведеться назад до Вальки проситися. Цікаво б глянути, що там за Валька така безвідмовна?
Валентина мовчки розвернулася, і пішла на вихід, не стала далі чекати черги та слухати, яка вона така-сяка.
Трохи поплакавши від образи, жінка взяла себе в руки і почала робити генеральне прибирання, вимиваючи всі сліди перебування Василя у своєму будинку.
Отак, за роботою, вона сама й не помітила, як заспокоїлася. Не було мужика, і такого більше не треба, нехай шукає собі іншу.
Ох і сміялися сусіди, коли Василько втікав від Вальки!
Ще кілька разів намагався він помиритися з нею, та тільки відкрилися очі у жінки, закрила вона для нього своє життя.
Скільки років уже минуло, а так і кочує Василь від однієї жінки до іншої, правда, з кожним роком планка вимог у нього все нижче і нижче.
Будиночок свій він так і не відремонтував, але Василько не впадає у відчай, і свято вірить, що десь є його половинка, яка покохає його всім серцем, заплющить очі на всі його недоліки, і відвезе жити у свій заміський котедж.
Щоправда сентиментальним став Василь і дедалі частіше згадує Вальку:
-Ех, гарна була жінка, і розумна, і гарна, і хазяйська. А те, що готує не дуже, ну то таке…
А Валька заміж вийшла через 5 років. Чоловіка хорошого зустріла.
Любить він її, поважає, і дітям батьком і другом став, за розум хлопчаки взялися, руки чоловічої та твердої їм не вистачало.
Будинок збудували великий, просторий.
Живуть зараз і радіють…